16 травня 2024 року в Україні відзначають День вишиванки.
Усе почалося з ініціативи студентки Чернівецького університету ім. Федьковича Лесі Воронюк у 2006 році. Вона запропонувала іншим учням прийти на заняття у вишиванках в один день. Спершу до акції приєдналося кілька десятків студентів. Потім у вишитому одязі почали приходити викладачі, а свято стало відомим у місті.
Вишиванка – символ нашої багатої традиціями української культури. Завдяки унікальному орнаменту вишита візерунком сорочка могла означати походження людини, вказувати її вік, соціальний статус та навіть сімейний стан.
Вишиванка була для наших предків не просто одягом, а свого роду сакральним оберегом, який захищав від бід, хвороб, заздрості та всякого роду негативної енергетики.
Традиція вишивати сорочки різнокольоровими нитками та візерунками має багатовікову історію. В основному вишивали дівчата, готуючи собі придане до весілля. Кількість зібраних вишиванок говорила про матеріальний добробут нареченої. Якщо у дівчини було від 30 до 40 сорочок, то вона вважалася з бідної сім’ї, а у якої було від 100 й більше – вважалася завидною нареченою.
Після початку повномасштабної війни українці стали більше цікавитися історією взагалі й історією одягу зокрема. За останні роки вишитий одяг став частиною повсякденного образу багатьох – від політиків, блогерів, до школярів і студентів.
Свято, яке виникло в Чернівцях, поширилося на увесь світ – тож Всесвітній день вишиванки тепер відзначають у понад 100 країнах світу. Державним святом воно досі не стало, однак щороку все більше і більше людей долучаються до відзначення.
Також свято запрошує кожного свідомого громадянина до абсолютно простого вчинку – вдягнути вишиванку і в ній піти на роботу чи на навчання. Разом із тим, це свято має глибокий зміст. По всьому світу об’єднуються українці в одній ідеї і показують, що мають власну самоідентифікацію та національний код. У цей день варто пам’ятати свою національну та громадянську позиції, культурну освіченість та духовну свідомість.
Я вишию сорочку
Я вишию сорочку кольорову
Й по білім світі гордо в ній піду.
У ній зустріну пору світанкову
І щастя світле я у ній знайду.
Я – українець! Дуже гордий з цього.
Несу у світ традиції свої
Для себе в Бога не прошу нічого,
Все в мене є: і гори, і гаї,
Поля родючі, повноводні ріки,
Озера сині, чисті небеса…
Я син землі від роду і навіки,
В краю, де поруч казка і краса.
Я – українець з щедрою душею,
На вишитому рушникові хліб несу.
Горджуся Україною своєю
І в серці бережу її красу,
Історію, традицію і пісню,
Й правдиве слово-думу Кобзаря…
То ж вишиванку я до серця тисну
І вірю, що зійде моя зоря.
(Надія Красоткіна)
@UNICEF_UA #Дякуємо_ЗСУ#ЗСУ#УФСЗР#Спорт_заради_розвитку#sport_for_development